«Ліна ледве стримала сльози, коли мама поцілувала її перед від’їздом. – Доню, ти майже доросла. Скажи, я можу тобі довіряти? – спитала мама, і Ліна ствердно закивала русявою голівкою. Так, вона справді майже доросла. Цієї осені стане школяркою. Тому рюмсати їй не личить. А ось Марко, її молодший братик, реве на все село. Бабуся ледве тримає його на руках…»