Анна таки вирвала в долі надію на майбутнє без Адама. Не білий панський будинок з кам’яними колонами, де вона тепер господиня, не поважний статус удови заможного шляхтича, не багатство чи впевненість у завтрашньому дні, а дитину від Адама, яку носить під серцем. Заради цієї дитини могла б жити, бо живуть же якось інші. Слабка жінка. Чи здужає вона вгамувати біль утрати й навчитися жити без Адама, чи зуміє завершити чоловікові справи та допомогти зрадженій у першому коханні кузині, чи відгукнеться її серце на знову почуту мелодію любові? А що, як у чужій, випадково розгаданій таємниці вона вловить ту саму тональність – сподівання дива?…